Національна платформа МСБ зустрілася з Андрієм Вячеславовичем Фролковим, членом Сумської Ради Підприємців, керівником Сумського відділення Національної служби посередництва і примирення (НСПП), членом Ради ВГО «Асоціація платників податків України»
Андрію Вячеславовичу, розкажіть, будь ласка, про себе
Народився в місті Суми в 1964 році, закінчив тут середню школу та Сумську філію Харківського Політехнічного Інституту (ХПІ). Мої батьки працювали на найбільших машинобудівних підприємствах міста Суми. Одне з них – це СМНВО ім. Фрунзе, воно було засноване ще наприкінці 19 століття, як бельгійські машинобудівні майстерні, що виробляли обладнання для цукрової промисловості. У нас великі цукрозаводчики були в області – Харитоненки, Терещенки тощо. Після революції підприємство стало флагманом машинобудування країни. В кращі часи на підприємстві працювало 25000 працівників, серед яких і моя мама.
Тато працював на підприємстві «Насосенергомаш» – це одне з найбільших підприємств, що спеціалізується на розробці та виробництві насосного обладнання для нафтогазової галузі, енергетики, водного господарства, аграрного сектору та ЖКГ. В ті часи це було ключове підприємство насособудування Радянського Союзу. Поставляли обладнання в усі куточки світу.
Тож вже в дитячі роки зацікавилися машинобудуванням?
Так, завдяки сімейним традиціям закінчив машинобудівний факультет ХПІ, потім відслужив строкову службу та отримав розподілення на СМНВО ім. Фрунзе. Розпочав працювати інженером-механіком по обслуговуванню робототехнічних комплексів. Робота була дуже цікавою. До речі, в Сумах ще сильна наукова база, тут знаходились провідні науково-дослідні інститути з питань компресоробудування й атомного насособудування.
Потім мене запросили на нове виробництво – в «Компресормаш», спочатку інженером-механіком, через півроку вже став начальником виробництва, так почалась моя кар’єра. А в 29 років вже став генеральним директором акціонерного товариства «Завод Метал».
Коли вирішили розпочати власний бізнес?
Власний бізнес розпочав з 1999 році. Займався вантажними перевезеннями. Але продовжував займатись і машинобудуванням – працював генеральним директором «Сумигазмаш», де виробляли газотехнічне обладнання для заправок автомобілів природним газом -метаном. Було багато закордонних відряджень – об’їздив країни Близького Сходу.
Займаєтесь також активно громадською діяльністю?
З 2011 року став займатися питаннями підприємництва в складі Асоціації платників податків України, у 2012 р. став головою Громадської Ради при ДПС. У Раді підприємців Сумщини став представляти інтереси середнього та великого бізнесу, бо багато років пропрацював на машинобудівних підприємствах.
Що представляє собою галузь машинобудування Сумської області сьогодні?
Станом на 2011-12 роки в місті Суми працювало 15 підприємств машинобудування. На жаль, державну політику стосовно цієї галузі в Україні не можу назвати правильною. Це сфера із великою доданою вартістю. Постійно задіюється науковий потенціал. Машинобудівний ринок не може стояти на місці, треба рухатись вперед, щоб вигравати в конкурентній боротьбі із західними аналогами продукції.
Сьогодні бачимо, що йде переорієнтація України на аграрну державу, але ж там мінімальна додаткова вартість, мінімум задіяна праця людей. А в машинобудуванні – це велика кількість робочих місць, науковий розвиток. І весь напрацьований потенціал машинобудівної галузі наразі занепадає…
Які кроки могли б змінити ситуацію?
Разом з Григором Катамадзе працювали над створенням Ліберального кодексу, говорили про лібералізацію податків. Треба зменшити податкове навантаження, але посилити відповідальність для тих, хто не сплачує податки!
На жаль, більшість законів України написані під окремі промислові групи. Середній прошарок бізнесу завжди страждає. Створили систему блокування податкових накладних, і простий бізнес страждає. Були різні часи, різні президенти, різні представники податкової служби, але якось знаходили спільну мову, переконували їх. Сьогодні це стає все складніше.
Ви продовжуєте працювати на машинобудівному підприємстві?
Наразі в Сумській Раді Підприємців представляю підприємства-члени Асоціації платників податків України. Майже з перших днів повномасштабного вторгнення – в добровільному батальоні на Сумщині.
Крім цього, очолив Національну службу посередництва і примирення. НСПП – постійно діючий державний орган, створений у 1998 році для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів. Це загальносвітова практика: щоб був баланс між працівниками та роботодавцями існують профспілки, і на зразок цього створена тристороння рада – договір між роботодавцями, профспілками та працівниками, а служба працює як арбітр.
Багато звернень щодо конфліктних ситуацій між працівниками та роботодавцями?
Звернення є постійні, найбільш розповсюджене питання – невиплата заробітної плати. Є ще, наприклад, непорозуміння між органами місцевої влади та учбовими закладами щодо фінансування технічних співробітників, з якого саме бюджету воно робиться.
Держава в особі служби тримає руку на пульсі між роботодавцями та працівниками, щоб не було страйків.
У нас досудова практика і вдається вирішити питання на нашому рівні, трудових спорів у судах ще не було.
Як бізнес адаптується до нових умов під час війни?
Україна сьогодні неоднорідна. Є області, які потерпають від ворожих обстрілів, повітряних тривог. Підприємцю у разі тривоги треба терміново припинити роботу, еваюкувати людей з робочих місць в укриття. Якщо це не зробив, то будеш відповідати. В іншій частині України трохи легше ситуація. Багато підприємств туди релокувалися.
Були відключення світла. Бізнес готовий працювати навіть в таких складних умовах, але просив надати графіки відключень, щоб хоч якось можна було планувати діяльність. Відчувається, що люди хочуть працювати. Головне наше завдання зараз – виграти війну.
Що цінуєте в людях, ділових стосунках?
Серед ділових якостей поважаю, перш за все, порядність. Якщо дві сторони домовились, рукостискання бізнесменів має бути міцнішим, ніж договір з підписом та печаткою!
На жаль, часто підприємці укладають угоди, а потім шукають адвокатів. Моя думка така: виник господарський спір, йдете до господарського суду та вирішуєте питання. Та знаходяться бізнесмени, які починають переводити господарські питання в кримінальну площину. Особливо ті, які мають більше ресурсів. Звертаються до правоохоронних органів, відкривають кримінальну справу, отримують дозволи на обшук, блокування рахунків. Застосування правоохоронних органів для вирішення господарських стосунків – неприйнятне.
Яке бачення взаємодії Ради підприємців із владою?
Важливо мати тісний контакт між підприємцями та адміністрацією області. Підприємцям необхідно доносити владі, що хоче бачити бізнес. Повинна бути відповідальність чиновників, які незаконно блокують діяльність підприємців.
Приведу приклад Польщі, як має працювати влада. Там надаються преференції для власного бізнесу, і без «відкатів». Влада також має зробити певні умови – майданчики для інвестування. В Польщі виділяється ділянка, підводяться комунікації – а далі вже будуйте.
У нас, якщо підприємство хоче розвиватися, починає приєднувати додаткові потужності, тут же стикається з монополіями, які починають «викручувати руки». Підприємці чомусь сплачують за додаткові потужності, але не стають власниками розподільчих мереж, які будуються за їх кошти.
Місцева влада може долучитись і своїми замовленнями. Так, Сумський водоканал не купив жодного насосу у наших підприємств, бо так чиновникам вигідніше. За один італійський насос можна було придбати 19 насосів українського виробництва. Підтримка власного виробника – це створення робочих місць, отримання податків в бюджет країни та місцевий.
А яка якість товарів нашого виробництва?
Якщо наші підприємства постачають в США, Індію, Польщу, то це показник, що наше обладнання затребуване і доброї якості. А що купують українські чиновники? Китайське, де наліплений шилдик, що то німецьке обладнання?
Які основні проблеми українських виробників?
Найскладніша ситуація із кадрами. Втрачена престижність робітничих професій. Хоч сьогодні на багатьох підприємствах сучасне обладнання, але молодь не хоче іти працювати на заводи, всі мріють бути економістами чи юристами.
Роль держави в дотриманні балансу. У нас в Сумах був престижний філіал Харківського політеху, а сьогодні на інженерних спеціальностях не більше 10 студентів навчається.
Ще склалася така ситуація, що наша область прикордонна і продукцію поставляли до рф, тож і власність є російська. З перших днів війни на такі підприємства накладені санкції. І до сих пір законодавчо не вирішено питання передачі часток власності державі. Є підприємство, де було 2,5 тисячі робочих місць. За півтори роки питання, як їм працювати, не вирішено. Немає механізму передачі власності, щоб підприємство продовжувало працювати, переорієнтувавшись на нові ринки.
Намагаємось донести актуальні питання до влади, але кадрова чехарда велика, важко щось вирішувати. До речі, за останні чотири роки звільнилося шість голів обласної адміністрації. Збирають Раду підприємців, послухають проблеми, і не встигають щось зробити, йдуть з посади.
Розуміємо, що змінюються керівники, але ж люди на місцях залишаються, середня ланка могла б брати більш активну участь у вирішенні проблем, а не накопичувати їх.
Як змінити ситуацію?
Головне – не можна «складати руки». Різні часи бачили, тож я радий, що Рада підприємців активно працює. Це важливий майданчик для висловлювання поглядів підприємців, напрацювань пропозицій. Наші представники їздять на заходи на національному рівні.
Влада «наверху» повинна чути та бачити голоси бізнесу із регіонів. Люди хочуть змін, треба продовжувати напрацювання!
Вважаю, що ми самі щось не допрацьовуємо. Ми ж і обираємо владу. Якщо хочемо змін, то маємо самі їх впроваджувати, починаючи з себе. Підприємець – це людина, до якої на місцях прислуховуються, це авторитетна людина. Треба обирати людей, які зможуть щось стратегічно вирішити!
Якби була можливість визначити ТОП-5 чи 10 кроків в галузі машинобудування, щоб змінити щось на краще, щоб Ви зробили?
Я б рекомендував державі враховувати інтереси власних виробників. Будь-яка держава захищає своїх платників податків. Наша продукція постачається із квотами. Так само має відбуватися і тут. І держава повинна вирішити, чи ми перетворюємось в аграрну державу, чи все ж розвиваємо машинобудування. Треба визначити пріоритети, давати преференції, замовлення власним виробникам. Особливо зараз, коли стільки зруйновано в країні.
Лібералізація податкового законодавства. Необхідно зменшити навантаження на фонд оплати праці, щоб вивести виплату заробітної плати з тіні. Але паралельно з цим треба посилити відповідальність. Платиш заробітну плату в конвертах – втратиш право займатись бізнесом назавжди. Створити публічні реєстри порушників.
Як покращити підготовку кадрів для машинобудування?
Для машинобудування потрібні фахові спеціалісти, зварювальники, верстатники. Держава має перепрофілювати освіту під цей запит. Обмежити навчання «юристів», а популяризувати робітничі професії. Треба створити сучасну технічну базу в професійно-технічних училищах. І боротися із міфами щодо робітничих спеціальностей. Сучасне обладнання – це вже давно не «бруд та мазут». Сьогодні дільниця верстатів з програмним керуванням виглядає як лабораторія. Все чисто та комфортно, а ще – сучасні роздягальні, душові.
Наші підприємці зараз самі купують обладнання для навчання, щоб підтримувати свій кадровий потенціал. Але, звісно, переобладнання відбудеться швидше, якщо до цього процесу залучити грантові програми та можливості держави.
У підприємців накопичилось багато проблем, чому не говорять про це голосно?
Багато з них вважають, що краще не висовуватись. Не довіряють нікому, бо бояться тиску на бізнес. Тож в даному випадку представником голосу бізнесу перед владою виступають бізнес-об’єднання.
У представників бізнесу накопичилась певна недовіра до влади, до правоохоронної системи, що підприємець буде покараний за висловлювання своєї позиції, якщо вона відрізняється від думки чиновників. Нам треба змінювати психологію підприємців, щоб мати професійний та дієвий діалог із владою!
Що заважає бізнесу працювати?
Логістика змінилась та витрати не неї: раніше 5 тисяч доларів, сьогодні 25 тисяч доларів треба сплатити за той же обсяг відвантаженої продукції, наприклад, в Казахстан, бо ми знаходимося в ризиковій зоні, де можуть бути прильоти, бойові дії. Бізнес шукає варіанти, реєструє фірми в інших країнах, щоб полегшити постачання.
Вважаю, що сумська громада повинна знаходитися в переліку зон бойових дій, бо у нас 25 км до кордону. Але є й інша думка – через цей перелік Сумщина може не дочекатися інвесторів.
Але ж по прикордонню постійно прилітає, підприємці несуть збитки. До кого звертатись та коли це буде відшкодовуватись? Підприємці виїжджають через цю небезпеку. А як додому повертатись простим людям, якщо підприємства зачиняються і немає де працювати? Повернуться й військові додому, а працювати немає де: це велика соціальна проблема, яку необхідно вирішувати вже сьогодні. Треба людей соціалізувати, та поки не бачимо державних програм щодо цього.
Не вирішується, що буде з підприємствами, які під санкціями… Щодо власників зрозуміло, але ж працівники-то наші. Блокування рахунків підприємств не вихід. Є замовлення і можливості. Заберіть до держави відсоток «російської» власності, нехай підприємства далі працюють на благо економіки нашої країни. Це проблема національного рівня, не тільки Сумської області, будемо ще раз її піднімати, відкладати вирішення цього питання вже не має можливості.
Дякуємо, Андрію Вячеславовичу, за змістовну бесіду та погляди щодо вирішення питань українських підприємців, відновлення підприємств машинобудування Сумської області. Бажаємо Вам успіхів у захисті прав українських підприємців!
Інтерв’ю підготовлено в рамках проекту БА «4БІЗНЕС» (попередня назва – ГО «Молодь та підприємництво») щодо створення Комунікаційного майданчика Сумського бізнесу (запровадження нового формату комунікації «бізнесу- бізнесу», «бізнесу-влади»), за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва (СІРЕ).
Окремі думки, висловлені в публікаціях та під час заходів проекту, відображають особисту позицію авторів і можуть не збігатися з поглядами Уряду США та Центру міжнародного приватного підприємництва (СІРЕ).
Comentários