Нацплатформа МСБ дізнавалась про історію Недригайлова та розвиток туристичної галузі Сумщини на зустрічі з Ольгою Григорівною Прокопченко, членом Сумської Ради Підприємців, головою Туристичного Кластера «Посулля», співвласницею туристичної садиби у пгт Недригайлів.
Ольго, розкажіть, будь ласка, про себе
Народилась в Харківській області, але тато мій із Недригайлова, тож подальша моя доля тісно пов’язана із Сумщиною.
Вчилась у Недригайлівській школі. У мене був прекрасний клас із 39 учнів – з однокласниками до сих пір дружимо. Недригайлів – селище міського типу, тож кожний другий тебе знає.
Наша перша вчителька, вважаю, дала нам найкраще – гарне виховання, необхідність підтримки один одного, любов до рідного краю. Тож наше дитинство, юність проходили в атмосфері дружби, взаєморозуміння, творчості. Ми постійно кудись подорожували.
Запам’яталися шкільні історичні заходи?
Так, ще будучи школярами пройшли всі історичні місця у Недригайлові, Лебединщині, Роменщині. На жаль, мало хто знає, наскільки багато в нас пам’яток. В самому Недригайлові перші поселенці з’явились ще в найдавнішому періоді кам’яної доби. Найулюбленіший у мене – пам’ятник мамонтові в селі Кулішівка Недригайлівського району. Монумент розповідає про два історичних факти: в цьому місці знайшли добре збережений кістяк мамонта, а ще тут проходив кордон між Московським царством і Польсько-Литовською Річчю Посполитою. Зазначу, що Недригайлів був територією вільних селян, які любили жити «зажиточно», тому для цього багато працювали. Та найкраще про це розповість директор краєзнавчого музею, з яким дружу по цей час. Вважаю, що любов до рідного краю необхідно формувати з дитинства, зі школи. А сьогодні я вже із задоволенням поширюю свої знання про Недригайлівщіну та запрошую до нашого селища гостей.
Саме в шкільні роки закладалася основа Вашої майбутньої діяльності у туристичній сфері?
Так, але до цього в мене був ще і спортивний період. У нас школа мала добру лижну базу, гарна вчителька фізкультури. Тож я багато уваги приділяла спорту, особливо, дзюдо, за яким отримала звання кандидата в майстри спорту. Тому спочатку вступила до педагогічного інституту імені Макаренка у місті Суми на факультет фізичного виховання. Там ще отримала розряд із гімнастики, професійно зайнялась плаванням, стала вчителем із фізичного виховання. Пізніше вже здобула другу освіту – економічну в СумДУ.
Як вирішили набути економічних знань?
Після інституту пішла в «Динамо» працювати інструктором по плаванню та цього мені здавалось мало. В школах в ті часи, на жаль, уроки фізкультури не цінували. У пошуку роботи звернулась до Центру зайнятості, де підказали про можливість отримання додаткової освіти. Тож доздала математику та розпочала навчання в СумДУ на факультеті перепідготовки фахівців по спеціальності «економіст підприємства».
В 1996-97 роках змінювались програми, незрозуміло, як до диплому готуватися, потрібних книжок не було. Тоді вирішила написати дипломну роботу на тему «Комп’ютеризація бібліотеки Крупської у місті Суми». Взагалі, кожній справі віддаюся «до кінця», тож почала використовувати набуті економічні знання на практиці. По закінченню інституту написала бізнес-план нової справи.
Про що тоді мріяли?
Десятирічне проживання в місті Суми можу відзначити, як дуже щасливе в моєму житті, але тоді був важкий фінансово період часу. Було таке, що з мамою їздила на ринки – м’ясо возили, футболки привозили. Торгували, щоб вижити. Бачила, що наш Недригайлів треба відроджувати, бо на моїх очах занепадали магазини, кінотеатр, єдиний ресторан… І я вирішила стати підприємцем у Недригайлові, щоб підтримати свій рідний край.
Мій бізнес-план був розрахований на довгостроковий період – на 20 років, та мав на меті викуп кінотеатру «Україна» з перекваліфікацією та новими можливостями – додати магазин. Вважала, що треба рятувати селище, бо все закривалося тоді в Недригайлові.
Щоб стати підприємцем необхідно було тоді ще курси закінчити, тож пройшла їх і маю диплом підприємця.
Що вдалося, що ні?
Відкрила перший відеопрокат в селі. А з іншими планами швидко все не вдалося зробити, бо потрібні були узгодження із депутатами районної ради. Пам’ятаю, як прийшла в районну адміністрацію, зачитала депутатам бізнес-план, але вони не сприйняли серйозно молоду дівчину. Районна рада вирішила сама виділити кошти та крутити кіно, відмовилися надати мені в оренду кінотеатр.
Та мрія все ж здійснилась?
Так, але на іншій локації. Після довгих перемовин із владою, ми викупили гуртожиток, що виставлявся на аукціоні, який вже не працював і мав занедбаний стан.
Взяли кредит в банку і викупили, тож мій бізнес-план «магазин-кафе-готель» був реалізований, навіть кіно іноді у нас «крутили» – кілька разів робили заходи із прокатом кінофільмів.
Важко працювати «в кредит»?
Було велике бажання розвивати бізнес, а коштів не було. Тож працювали завжди з кредитами. В 2000 році перший раз взяли кредит, тоді ж почався справжній розвиток бізнесу в сфері гостинності. Головне в нас гостинність. До всіх клієнтів відносимося, як до довгоочікуваних гостей: і смачно нагодуємо, і покупаємо, і спати покладемо. Наш борщ найсмачніший, запрошую всіх скуштувати. Є піч, де печемо хліб, пироги.
Знаю, що згодом Ви заснували громадську організацію «Туристичний кластер «Посулля»
Так, для мене важливо, щоб наші гості прибули не тільки в гостинну садибу, але й змогли відвідати музей та дізнатись про наші українські традиції. Завдяки спільним зусиллям членів громади в Недригайлові було відроджено святкування Івана Купала, Масляної, свято Дмитра, започаткований міні-фест «Недригайлівські Вечорниці», щоб заохочувати людей приїздити з туристичною ціллю, а не тільки у відрядження. Чудові спогади про це маємо та багато планів було, але розпочалася війна…
Яка ситуація сталася із повномасштабним вторгненням рф?
Важко згадувати перші дні та місяці війни. Ми не виїжджали, залишились вдвох з чоловіком на своєму об’єкті, який знаходиться практично на трасі. Тож повз нас йшли ворожі танки. Позабивали вікна-двері, щоб було враження, що ми закриті.
В перший день вторгнення в готелі були люди у відрядженні, тікали хто-куди, а біженці навпаки – до нас їхали з інших місць. Люди заїжджали з дітьми та в домашньому одязі, в чому були – в тому вискочили з будинків, тікаючи від війни. Ми їм пояснювали, щоб подалі від траси їхали, але люди просилися приютити хоч на деякий час. Ми постійно поселяли-висиляли біженців, ночували з ними в коридорі. То була велика відповідальність за цих людей. Коли не було можливості купити продукти, то пекли хліб в печі із запасів. Недригайлів не був в окупації, але транспортні артерії були перекриті. Відшукували швидко складові для випікання хлібу. Раніше 5 хлібин випікали, а тут 50 необхідно було. Запаси консервації, картоплі виручили в перші часи, поки відновилася можливість постачання.
Коли почалися звільнення територій, відкрилися зелені коридори, пішла друга хвиля заселень у готелі – люди виходили з окупації зі своїми страшними історіями. Згадувати це без сліз неможливо…
Вже не перший раз чую розповіді, яку важливу роль відіграв малий бізнес у підтримці життєздатності в той важкий період
Так, саме невеликі підприємці залишились на місцях, тут їхнє життя, Батьківщина. Ці люди рятували Україну та українців. Великий бізнес був закритий і повернувся, коли ситуація відновилася.
Було важко психологічно не зламатися. Ми були одні – ти і продавець, і психолог, і охоронець, і повар одночасно. В школу бігали при сиренах. Влаштували там із сусідами сховище із водою, свічками. Гуртувалися. Не знаю, як вижили: на чистому ентузіазмі, мабуть. Ти не мав права плакати, бо на тебе дивилися з надією, тож брали на себе відповідальність за інших людей та допомагали всім, хто цього потребував.
До речі, коли чую думки, що свята не на часі, хочу надати свою відповідь: на часі! Повірте, людям необхідно відволікатися від поганих думок, опинитися морально в довоєнному стані. Особливо це стосується дітей. Дитинство пролітає швидко, тож свята повинні бути вже сьогодні. Вони ще й дух незламності несуть, на мою думку. Ніякі події та вороги не можуть вплинути на наш національний дух, тож місце для свят повинне залишатись навіть під час війни.
Яка Ваша місія сьогодні?
Перш за все, моя місія розвивати сільський зелений туризм в Україні. Але для цього необхідно мати не тільки бажання та проводити належний PR територій. Важливий високий рівень сфери гостинності – щоб турист міг скуштувати місцевих страв, відпочити у готелі чи садибі, записатися на екскурсії. А для розвитку цієї сфери необхідне легке адміністрування для підприємців. Якщо є можливість створити локацію біля хати, виставити городину чи домашню сметану, навіщо РРО? У людини бажання відпадає це робити, хоча може і березовий сік, і квасу 3 види запропонувати туристам. Навіть маючи магазинчик, вводити всі позиції, що є у продажу, до РРО – просто нереально. Повинні бути кілька найменувань (напої, продукти), а не сотні позицій.
Що цінуєте в людях?
Ціную порядність, прямоту, чесність, довіру, розум, стремління до новизни, креативність. Дуже люблю позитивних та трудолюбивих людей.
Найважливіше для мене – моя родина, де панує любов, взаємоповага, взаємопідтримка, і навіть дипломатія – завжди маємо один одного вислухати, перш ніж приймати якесь рішення. Так і в суспільстві повинно бути. Не завжди ти все знаєш, але знання можна знайти.
Якою Ви бачите свою діяльність у Раді підприємців Сумщини?
На мою думку, в Раду підприємців повинні входити люди, які дійсно хочуть позитивних змін. Не можемо бути експертами у всьому та своєчасно вичитувати всі закони. Але ми повинні доповнювати один одного, шукати людей, які можуть вивчити досконало норми законодавства, підготувати пропозиції, зробити це все доступно та прозоро. Повинна бути створена експертна рада. І разом ми зможемо все вирішити. Важливо, щоб у суспільстві підприємець був поважною людиною.
А які плани маєте стосовно розвитку туристичної галузі Сумщини?
Опікуюсь галуззю туризму в Раді підприємців. Перед нами багато завдань. Наприклад, лише туроператор по закону може розробляти тури, але, на мою думку, громадська організація може зробити більше разом із місцевими спеціалістами. Співпраця із колегами в Туристичному кластері «Посулля» – гарна можливість для мене познайомитись із людьми. Є дуже цікавий проєкт сумського викладача «В Сумах не сумують!», який треба розвивати.
У нас багато бюрократичних перепон для розвитку туристичного бізнесу в Україні. Необхідно зменшувати тиск на підприємців. Маю надію, що в Верховній Раді будуть більше думати про мікро- та малий бізнес, ніж про власний великий.
Напрямки моєї роботи щодо підняття рівня туристичної галузі Сумщини – це робота з підприємцями, що входять в Раду, щоб зробити класні туристичні продукти, прорекламувати їх та зробити PR нашої місцевості. Плюс робота з владою щодо питань законодавства, що стосується праці підприємців. Громадська робота займає багато часу, треба думку не тільки зформувати, але й донести її до зацікавлених осіб.
Що ще цікавого в планах?
Одне із пріоритетних завдань громади наразі – фандрейзинг. Треба навчати наших підприємців, щоб вони розуміли, як їм працювати та отримувати додаткові можливості для розвитку. Необхідно навчити і фінансовій грамотності. В мене багато сподівань на Раду підприємців.
Мені хочеться, щоб Рада так інформаційно побудувала роботу, щоб всі її бачили та сприяли діяльності, а не сиділи в очікуванні, «поки півень клюне». Треба владу навчити поважати підприємців. Ми, підприємці, тримаємо економіку України!
Тож потрібен постійний діалог – зустрічі, спільні заходи тощо. Хоч це відволікає підприємців від основної роботи, але без цього немає майбутнього: треба говорити, спільно шукати вихід із проблем.
Які проблеми наразі існують у підприємців?
Це і кадри, і законодавство тощо. Дуже слабка освіта, немає в державі підготовки потенційних працівників, тож бізнес вимушений навчати прямо на виробництві. Мені вже можна видати грант «Кузня кадрів», стільки випустила підготовлених працівників наша садиба. Сьогодні продавець в мережевому магазині виконує лише одну функцію – або на касі товар сканує, або товар викладає на полку. Все одночасно не вміють робити.
Неодноразово вже піднімалось питання РРО, воно й досі не вирішене.
Під час війни скоротили для всіх період продажу спиртного. Люди проїжджають садибу, зупинились поїсти, хочуть наливку на сувенір купити, а ми не можемо продати, бо час продажу спиртного вийшов. Ми ж не чарочна, а на нас такі ж обмеження наклали.
Також дивуюсь МРЦ (мінімальні роздрібні ціни) на цигарках. З одного боку, зрозуміло, що там акцизні податки, але ж товар цей шкодить здоров’ю, то чому не можу більшу ціну поставити, якщо в мене купують?
Штрафи накладати треба не на заклад, якщо смітник перевернутий, а на злочинця, який перевернув, виховуючи громадську відповідальність перед суспільством. Тож завдання Ради підприємців – боротися за зміни у законодавстві, у відношенні влади до підприємництва, щоб економіка країни постійно зростала і українці могли достойно жити на Батьківщині, а не шукати щастя за кордоном.
Дякуємо, Ольго Григорівно, за Вашу громадянську позицію. Бажаємо Вам успіхів на шляху до досягнення мети!
Інтерв’ю підготовлено в рамках проекту БА «4БІЗНЕС» (попередня назва – ГО «Молодь та підприємництво») щодо створення Комунікаційного майданчика Сумського бізнесу (запровадження нового формату комунікації «бізнесу- бізнесу», «бізнесу-влади»), за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва (СІРЕ).
Окремі думки, висловлені в публікаціях та під час заходів проекту, відображають особисту позицію авторів і можуть не збігатися з поглядами Уряду США та Центру міжнародного приватного підприємництва (СІРЕ).